Вітаю Вас Гість!
Слово Митрополита
Стефан, митрополит Киевський та всій України
558Новини єпархій
| 07.01.2018 | |
| Слово митрополита Стефана на Різдво 2018 |
| 03.01.2018 | |
| Клірики Київської єпархії взяли участь у мітингу біля областного управління поліції |
| 05.09.2017 | |
| Літургія у Богоявленській громаді на свято Успіння Пресвятої Богородиці |
| 16.05.2017 | |
| Єпископ Володимир(Вільде) виступив на форумі "Духовно-моральна цивілізація". |
| 27.04.2017 | |
| Єпископ Києво-Броварський Димитрій здійснив хіротонію диякона Руслана |
Головна »
Новини
Декларація Собору 21 - 23 червня 2019 року | |
До Архієрейського Собору АПЦ 21-23.06.2019 р. Одним з найголовніших завдань які постають перед Українським православ’ям сьогодні є демосковізація у широкому розумінні, тобто позбавлення від невластивих для українців і нав’язаних традицій, наближення до тих витоків, які у нас штучно забрали, які існували в українській церкві ще за часів Петра Могили.
Не йдеться про зміну основ віри й догматики, побудову нової ієрархії, а про повернення тих рис церкві, які були спотворені і замінені на московські. Це - соборність, демократизм, виборність кліру, висока віротерпимість, європейськість і відкритість до інших релігійних систем, гармонійне національне забарвлення обрядових форм і церковного мистецтва, людяність і гуманізм, незалежність від світської влади. Ці риси робили православну церкву в Україні єдиним зі своїм народом організмом, взірцем благочестя, чинником духовного росту віруючих та розвитку національної культури на рівні найкращих європейських взірців. Враховуючи напрацювання і досвід лідерів православного світу минулого і сьогодення, здобутки руху за автокефалію в Україні, власний досвід і пропозиції українських релігієзнавців, усвідомлюючи загострену ситуацію нинішньої доби Апостольська Православна Церква пропонує як основу своєї доктрини і план дій для Української Церкви в цілому наступну Декларацію.
Д Е К Л А Р А Ц І Я На тлі загострення внутрішньоцерковної ситуації в Україні і маючи метою здійснення всеохоплюючих реформ на благо Церкви Христової,ми,архієреї, священики й миряни Апостольської Православної Церкви в Україні пропонуємо низку кроків по відродженню церковного життя,поліпшенні духовної атмосфери в суспільстві і поверненні церкви до своєї місіі, яку заповідав їй Христос.
1.Повернення до справжньої соборності. «Я - Лоза, а ви галузки…» - навчав Христос учнів (Ін.15,5), Він бачив церкву як єдиний організм. У теорії всі члени церкви є тілом Христовим, які виконують різні ролі. На практиці миряни, царствене священство, наразі виключені з більшості процесів церковного життя, а у відносинах між єпископами, священиками і мирянами панує жорстка ієрархічність, як наслідок імперського духу в церкві. Потрібні зміни, щоб всі члени церкви відчували свою цінність та відповідальність, маючи різні ролі, але рівну гідність. Потрібно долати роз’єднання і розбрат християн і між церквами, як стану гріховного, порушуючого заповідь любові, відкидати власні амбіції, не стільки в наказовому порядку, скільки зміною світогляду. Церковна децентралізація, приклад якої показують церковні братства,дасть більше повноважень власне самій громаді,спонукає її до активного життя.
2.Євхаристійне відродження. «Я є хліб життя…»(Ін.5,35) У давній церкві євхаристія була центром життя громади, заради єднання з Христом і між собою; кожне зібрання було євхаристійним. Нині все частіше спостерігаємо відчуження тих, що прийшли до храму від таїнства. Служителі мають проводити роз’яснювальну роботу, долати формалізм у проповідях і служінні, не бути занадто суворими до необізнаних і новоначальних
3.Оновлення парафіяльного життя. Бог дав у церкву різноманітні дари і служіння. Доводиться констатувати, що парафіяльне життя часто обмежується лише богослужінням і парафія залишається замкненою на собі. Ми вважаємо що шлях до ефективних змін у Церкві лежить у взаємовідповідальності єпископа, священика і вірян, заохоченні міжпарафіяльних рухів (доброчинних, молодіжних, вивчення Бібліі, служіння людям з особливими потребами тощо), які як кровоносні судини всередині церкви, сприятимуть обміну думками та ідеями, щоб краще служити Богу та суспільству.
4.Залучення вірян «Ви - вибраний рід, царственне священство, народ святий…»(ІПт.2,9) Створивсь значний прошарок «номінальних» віруючих, які до Церкви ставляться як до бюро ритуальних послуг, маючи віддалене уявлення про іі віровчення та моральні настанови, які відвідують храм один-два рази на рік, щоб освятити паски і зілля. Нам необхідно провадити широку катехізацію, як обов’язкову частину підготовки до таїнств, використовуючи різноманітні форми - семінари, лекції, бесіди, навчання кліросному співу, інтернет-ресурси, «дитячі літургіі» тощо.
5.Якісний усталений переклад богослужбових текстів українською мовою, богослужіння,яке промовляє до людей ХХІ ст. Літургія Церкви, безсумнівно, є великим скарбом, що містить кращі досягнення теології і поетики. Проте сучасна людина не розуміє і не сприймає цей скарб. І винні в цьому не лише церковнослов’янська мова чи низька освіченість. Сама структура літургії ділить церковну громаду на її активних і пасивних учасників, що спричиняє відстороненість від її змісту. Ми мусимо відновити ясність розуміння літургії і всього богослужіння, зберігши повноту смислу та адаптувавши її до сприйняття сучасною людиною, відроджуючи українські літургійні традиції. Ми закликаємо активно шукати,як зробити літургію більш зрозумілою для людей, надати вірянам більше можливостей розуміти і активно брати участь у спільній молитві. Задля доручення всіх нас до повноцінного літургійного життя, вважаємо, що необхідно творчо поєднати працю теологів, служителів Слова і всього народу Божого,зі збереженням різноманітності і свободи у Христі.
6.Посилення Христоцентричності та відновлення біблійної свідомості Церкви або Нова євангелізація. «Якщо хто служить Мені, хай іде той за Мною»(Ін.12,26) Слово Боже є основним джерелом істини і натхнення Духу. Але 85% номінальних християн не читали Біблії і не можуть відтворити зміст Євангелія. Натомість маємо міфологічні або забобонно-магічні елементи свідомості, навколоправославні або окультні уявлення. Відповідно ми потребуємо нової євангелізації православних християн. Цього можна досягнути, як приділяючи особливу увагу Біблії на богослужінні, так і сприяючи читанню і обговоренню Св.Письма поза ним. Для цього необхідна постійна праця удосконалення українських перекладів біблійних текстів та всього літургійного надбання Церкви, яке в Св.Письмі закорінене. У цій справі має бути простір для творчого підходу і відкритого богословського діалогу.
7.Відмови від парадигми «церковно-державні відносини», будь-якої «симфонії» візантійського чи західного типу, відмови від політизації Церкви. «Віддайте кесарево - кесарю а Богові Боже» (Мр.12,19) Церква має свідчити про Царство Боже і про його правду, а не про минуще світу цього. Шлях до цього - вчитися жити у Христі, не залежати від принад «золотого тельця», боротися з корупцією у церковній практиці. Пріоритетами мають стати стосунки Церкви і суспільства, а не Церкви й держави. Щодо держави Церква має відновити давнє служіння Заступника і Посередника у діалозі між державою і суспільством заради підтримки усіх громадян, їх захисту від насильства і репресій. Властиво український ідеальний приклад такої позиції - становище Церкви на Майдані.
8.Прозорості, підзвітності, єдності в різноманітті та представництва всього церковного народу. Церква, яка також є суспільним інститутом, потребує підзвітності, відкритості, системи стримувань та противаг, убезпечення від зловживання владою. Чіткі правила, можливості виборності духовенства, справедливий церковний суд будуть сприяти вірянам зростати в благочесті та наближатися до істини. У цьому ключовим є переосмислення ролі єпископів як люблячих пастирів, які з перших вуст знають про проблеми церковного народу, знаходячись посеред нього і забезпечуючи його єдність.
9.Соціального служіння, активної соціальної позиції Церкви щодо різних питань суспільного життя. Пастирям самим треба мати таку позицію і заохочувати своїх чад до неї. Всередині Церкви ми повинні орієнтуватись на принцип «менше пишних будівель, ближче до людей», бо «не в рукотворних храмах Бог живе». Важливо, зокрема для розуміння парафіян, рухатись до відкритого бюджету парафій і усієї Церкви. Потрібно змінити акценти в розподілі бюджету - насамперед на користь соціальних програм і проектів Церкви,а також підтримки рядового священства, яке перебуває у дуже складних фінансових умовах. Також важливо заохочувати взаємопідтримку парафій, мирян і духовенства, зокрема допомагати бідним парафіянам та духовенству за рахунок багатших, створивши для цього особливий церковний підрозділ.
10.Реформи церковної освіти. Існуюча система церковної освіти постала у ХVII- XVIII ст.. У наш час ця освіта не виконує своїх завдань - підготовки сучасних, відкритих, активних проповідників Слова Божого і віри православної, справжніх лідерів, що можуть очолити християнські спільноти у буремному та плинному світі. Можливості для церковної освіти мирян ще гірші. Але освіченість членів Церкви - передумова не тільки для їхнього розуміння суті Церкви та віри, але й для діалогу зі світом. Ми потребуємо створення сучасного Відкритого Православного Університету, паростки якого вже має православна спільнота.
11.Нового образу священства. «Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде»(Мф.23,11)Євангеліє подає нам взірець християнської моралі, який має бути в першу чергу застосований до служителів Церкви. Священик - пастир добрий, самовідданий в служінні, що дбає за овець своїх, душу покладає за них. Відтак треба позбуватись паразитизму і користолюбства, вузьконаправленості і чванливості, споживацтва, поглиблювати самоосвіту, володіння іноземними мовами, не боятись йти до людей, долати психологію храмоцентризму. Припустимо, щоб не обтяжувати громаду, священику мати й мирську спеціальність.
12.Діалогічності та відкритості. Ми покликані до діалогу в любові з усіма православними в Україні, залишивши ворожу риторику та антагонізм, спричинений суспільними розломами. Ми покликані реалізувати в Церкві такі підходи, які забезпечуть співбуття, спілкування і співпрацю з усіма християнами в Україні і поза ії межами, з іншими Православними Церквами і християнскими спільнотами. Для відновлення євхаристійного єднання насамперед з церквами Апостольської традиції, але й не забуваючи і про інші християнські спільноти. Ми покликані до діалогу з вірними нехристиянських релігій. Відкритість, діалогічність, інклюзивність, готовність до критики і самокритики мають стати нашими основними принципами. «Для всіх я став всім, щоб врятувати принаймні деяких» - ці слова апостола Павла мають стати для оновленої Церкви новою реальністю. Бо «Любов перемагає страх».
Місто Київ. 21-23 червня 2019 року Божого.
| |
| Опубліковано: 25.06.2019 | Рубрика: Новини | Переглядів: 1000 | |
| Всього коментарів: 0 | |
© Офіційний сайт "Апостольська Православна Церква в Україні", 2011–2025 рр.
Хостинг від uCoz