Слово Митрополита

Слава Ісусу Христу що втілитися зволив від Духа Святого та Марії Діви!

Ми святкуємо сьогодні Благовіщення, але не про святкування сьогодні будемо говорити. Я вважаю знаковою подію засідання на минулому тижні священного синоду так званої української церкви, що відбулося 3 квітня.

Заява складається з 10 пунктів досить просторих і як на погляд авторів, з розрахунку на те що читач не знає ні канонічного права ні фактичної церковної історії, ця заява начебто і переконлива.

Але всяку картину та явище тоді ми зможемо оцінити адекватно, коли ми правильно виберемо систему координат, систему відліку для даної задачі. Коли ми готуємо поля під кукурудзу або під будівельну площадку то вважаємо що Земля плоска і ця модель Землі в умовах даної задачі нас влаштовує. Але якщо нам потрібно полетіти навколо Землі на супутнику, то така модель не підходить. Певний час існувала геоцентрична система, вона правильна але дуже складна бо планети рухались по надзвичайно складним циклічним кривим, що було дуже складно описати. Коли Коперник зупинив Сонце, то вони стали рухатися по простим еліпсам які стало легко описувати.

Так от я сьогодні закликаю у історії вибирати для критерію оцінки точки відліку які б спиралися на право і совість; тобто закони створюються опираючись на конституцію, а не конституцію створюють під закони які людина придумала. Сьогодні дуже багато апелюють до апостольських правил, але сьогодні цікаво поставити питання - чи хто з апостолів складав ці правила які названі апостольськими? А якщо вже торкнемося апостолів, то згадаємо як звертається до верховних апостолів Шевченко: «Як ми здрібнили як понівечили проголошену вами просту, прекрасну, світлу  істину»[1]. Так от та проста істина яку нам Господь дав через апостолів, вона є принципом, точкою відліку і зафіксована у Євангелії. А так звані канони створювалися протягом століть виходячи з тієї соціальної функції, яку чекали від церкви насамперед імператори, і будівництва церкви - як структури для укріплення імперської влади.

І тут якщо б історики наші розглянули всю історію взаємодії Візантії з іншими народами і країнами, а в контексті цьому і взаємодію між церквами, ми б легко побачили як нищилася церковна незалежність Болгарії, Сербії, Русі(України).

Так от сьогодні цю заяву синоду я розглядаю як фіговий листок канонічності, яким прикривається антиукраїнська діяльність п’ятою колони, духовної п’ятої клони в Україні. Але я хочу звернути увагу на те, що ті протестні рухи, що утворювалися в Україні, - вони натикалася на імперську чорносотенну політику Союзу Руського Народу, який діяв і діє в Україні сьогодні безперешкодно, незважаючи на те що хтось сьогодні носиться з Томосом, як дурень  з писаною торбою. Треба врахувати що переважна більшість храмів та майже всі монастирі належать московському патріархату. І що Москва має можливість обдаровувати східних патріархів і інших предстоятелів бідних церков, як це до речи зробив Сталін коли у 1948 році щедро віддячив гостям зі сходу за співслужиння (а значить і визнання) з Алексієм І(Симанським). Так само і сьогодні Москва не буде шкодувати подарунків та тиску щоб українську автокефалію не визнавали. Але прикро не це, прикро інше, що є люди які іменуються українцями, хоча виховувалися у Троїце-Сергіївській лаврі. Прикро те , що вони закликають зібрати вселенський собор щоб вирішити українське питання. Друзі, ви забули що казав Шевченко - «у своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Доки Україна повинна бути у будь яких питаннях у тому числі у церковних об’єктом маніпуляцій зовнішніх чинників. Сьогодні Україну роздирають в духовному сенсі три центри: Рим, Москва і частково Стамбул На перше місце виступає політична кон’юнктура, на друге фінансовий інтерес. Ми питаємо - а де Христос? Для чого він взяв тіло, для чого він прийшов і дав нам науку? Лишається нам повторити за Шевченком:  

«За кого ж Ти розіп'явся,

Христе, Сине Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини… чи, може,

Щоб ми з Тебе насміялись?

Воно ж так і сталось»...

Чи ми думаєм що сьогодні виставляючи на перше місце так звану канонічність яка як дишло в одних випадках виконується, а в других ігнорується тією ж самою Москвою та й іншими її сателітами, що ж насправді лежить в її основі? Чи не пора нам зрозуміти що поняття: Бог, Віра і Релігія-Церква на основі віросповідання, - це три різних поняття? Але Церква маючи певну суспільну функцію мусить мати ще й соціальну функцію, мусить виконувати певні завдання в суспільстві і отут виникають питання чи вона Христова, чи вона Христоцентрична? Чого вона учить, до чого вона кличе, куди вона веде? Чи вона учить до братерства терпимості, до взаємодії, до миру, до діалогу - чи до агресії, зневаги? Знову таки Шевченко:

«Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед образом Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров»!!

Я думаю що прийшла історична доба, коли в минуле відходять імперії і в минуле мусять відійти оті міжцерковні стосунки, які нав’язані були імперською політикою австро-угорської монархії, німецької монархії, московської монархії і інших. Україна мала історичний досвід і дуже цікавий досвід захисту духовності, Христоцентричності. У нас в історії був такий момент коли православні священики, миряни, аристократія, шляхта зібралися у Вільно у 1599 році разом з євангелістами та підписали конфедерацію про взаємодію. Константинопольський патріарх не благословив їх тоді. Чи це було християнське рішення патріарха чи може ні? Тому що як буде одне стадо і один пастир коли у нас не буде діалогу між церквами для початку хоча б християнськими? Що має бути на першому місці обрядовість, змагання за те хто в хаті старший, хто командир, хто кого призначає і благословляє, чи може інше? Як ми служимо Богу через служіння людям?

Я думаю ці питання треба поставити сьогодні конкретно гостро, обговорити. Я закликаю. Пишіть на наш сайт ваші думки, будемо зустрічатися раз на тиждень чи на два тижні, я буду відповідати на ваші питання. Давайте розглянемо історію стосунків Русі і Візантії, Орди і Візантії проти Руси, Москви і Руси. Для того щоб лікувати хворобу треба поставити діагноз, знайти причину хвороби. Якщо ми не зупинимо причини хвороби то жодне лікування не дасть наслідків, ми повинні сьогодні зрозуміти причини того що у цій заяві називають розколом. Коли він почався, де, і що дійсно є розколом, а знаючи причини цього розколу їх треба усунути.

Покійний блаженної пам’яті патріарх Мстислав після візиту до Константинополя, після бесіди з Варфоломієм казав спочатку визнайте себе самі. У 90 році ми йшли абсолютно правильним шляхом до Української Церкви, яка мала бути єдиною в усьому світі. Зараз це все втрачено зокрема і через оцей недолугий Томос. Знову питання на яке треба шукати відповідь. Я думаю ми повинні шукати ці відповіді, ми повинні думати як повернути в церкву  апостольську традицію і в порядку сповідування православної віри, і в порядку церковного будівництва, виходячи з потреб сьогоднішнього дня і сьогоднішнього суспільства. Основи православного віросповідання були сформульовані у Києві на соборі 1648 році під проводом митрополита Петра Могили. Розвиток самобутньої собороправної української православної церкви був перерваний наступом уніатства з одного боку та московського абсолютизму з іншого. Немаючі державності нація не змогла збудувати свою церкву. Нові обставини дають нові можливості. Яка повинна бути церква щоб вела народ до спасіння? Які стратегічні завдання вона повинна сьогодні розв’язувати? Христос наголошував що Царство Небесне не тут і не там а в тобі. А сьогодні Воно має бути вже тут на Землі, саме через нашу любов.

У цьому документі написано що через відсутність любові з’явився розкол і Філарет такий сякий. Він один із всіх не кращій і не гірший, і служили вони з Онуфрієм одним і тим самим службам, тільки в різних місцях, а потім розійшлись.

Наша задача зрозуміти чому сьогодні українська ідея у православ’ї на задвірках, чому так сталося чому українська духовність на задвірках. На цих виборах українофільська ідея(Кошулинський) набрала менше 2%% голосів, а космополітична москвофільська набрала в 25 разів більше.

От оцінка діяльності протягом 30 літ так званої творчої інтелігенції очевидно по духу пробільшовицької а по формі української, і створеної за їх допомогою церковної начебто української структури.

Треба іти вперед треба вигравати Україну, будувати Україну - духовну Україну, а від так економічну Україну, - отоді вона буде і політична Україна, суб’єкт  а не  об’єкт міжнародної політики.

Хай Господь нас благословить на мир, здоров’я, любов, розум, віру бо Господь не раз говорить «віра твоя спасла тебе» Лк. 17:19. Так от віра наша може нас спасти якщо вона буде щира послідовна і самовіддана.

07 квітня 2019

Попередній матеріал "По гарячих слідах 2".