Сердечно вітаю всіх вас на Соборі нашої Церкви в місті Києві, здавна званого «матір'ю міст Руських»!

Дуже символічно, що нинішній Собор проходить не в Росії, де присутність і служіння Апостольської Православної Церкви відчувається слабо, а в столиці братської України, країни в релігійному відношенні більш вільної і терпимої. Християнську віру і благочестя українського народу не вдалося викоренити за довгі роки Радянської влади, тому не дивно, що церковне відродження після падіння комунізму принесло свої плоди саме в Україні, в тому числі – завдяки невпинним працям присутніх на нинішньому Соборі.

Так, завдяки владиці Володимиру (Мочарнику) і його співслужителям наша Церква отримала благословення від чудотворного образу Пресвятої Богородиці, що нині зберігається у Кіблярській обителі. Владика Віктор (Веряскін) успішно займається проповіддю Христа в своїх місіонерських поїздках по різних містах і країнах. Владика Олег (Ведмеденко) також служить народу Божому Словом і Таїнствами. Апостольська Православна Церква в Україні, незважаючи на свою відносну молодість, активно зростає, за що ми висловлюємо свою щиру подяку всім, хто доклав до цього свої зусилля.

На жаль, в Росії і в інших країнах (Литва, Білорусія, Швейцарія, Австрія) такого зростання немає, більше того, деякі громади з різних причин припинили своє існування. Серед таких причин – неможливість поєднувати світську роботу з церковним служінням, або ж серйозні матеріальні труднощі, протидії місцевої влади (а іноді навіть організовані гоніння як це було у Бурятії), нарешті, відпадіння від Церкви. Найгірше – це коли священик іде не лише з Апостольської Православної Церкви (в іншу юрисдикцію), але коли остаточно сам себе відлучає від Христа через захоплення нехристиянськими релігіями або окультними практиками. Тому закликаю всіх вас бути надзвичайно уважними і категорично відмовлятися як від співпраці з антихристиянськими силами, так і від привнесення спірних ідей і теорій як у вчення Церкви, так і в літургійну практику.

Також хочу застерегти всіх від небезпек клерикальної гордині і від захоплення пишними титулами та нагородами. Одна з причин виникнення у 2000 році Апостольської Православної Церкви – прагнення православних віруючих до апостольської простоти і щирості, звільнення Церкви від візантійської пишноти. Наша Церква – з народом і для народу, тому будемо уникати того, що може послужити спокусою або збентеженням для наших братів і сестер.

Хочу висловити впевненість, що наближається момент, коли і в Росії почнеться такий самий активний ріст громад АПЦ як це вже відбувається в Україні. Глибоке тяжіння до віри поєднується в Росії з наростаючим розчаруванням щодо Московської Патріархії. У зв'язку з цим нам слід більш широко розповсюджувати інформацію про АПЦ і активізувати місіонерську діяльність. Ми повинні думати не тільки про те, яким є образ АПЦ в очах віруючих, що йдуть з традиційних церковних структур, а й про те, аби цей образ був зрозумілий і прийнятний для тих, хто шукає Бога, але поки не має жодного досвіду церковного життя.

Прошу розглянути на Соборі й питання про більш активне спілкування нашої Церкви з іншими християнськими деномінаціями, насамперед, з православними, але також і з інославними, що мають апостольське преємство. П'ять років тому ми вже уклали угоди про повне спілкування з Православними Церквами в Колумбії і в Мексиці і не варто на цьому зупинятися.

Також має сенс подумати й про більш широке поширення вшанування новомучеників в нашій Церкві та за її межами – як уже канонізованих (Бориса Талантова – в РПЦЗ, о. Олександра Меня і єп. Єрмогена (Голубєва) – у АПЦ ), так і нещодавно убієнного ієрея Павла Адельгейма, до якого вже підносять молитви деякі наші віруючі. Його віронавчальні праці з еклезіології повинні бути нами глибоко засвоєні і застосовані в практичному житті АПЦ. Сподіваюся, на нашому Соборі буде позитивно вирішене питання про його канонізацію.

Тож, улюблені владики, отці, брати, всіх вас з радістю благословляю і доручаю піклуванню Господа нашого Ісуса Христа і Його Пречистої Матері.