Слово Митрополита

Дехто гадає, що Месію очікував лише Ізраїль. Ні! – оскільки Месія – це здійснення вищого Смислу, це об’явленя вищого Розуму, вищої Мети. Це очікувала вся планета, всі народи і 

Тейяр-де-Шарден писав, що еволюція має вектор розвитку. В його "Феномені людини” є три розділи: перший має назву "Переджиття”, другий – "Життя”, третій – "Наджиття”. Так розглядає він хід еволюційного розвитку. Мені близький такий погляд і підхід. І я думаю, що догматичним принципам християнства не суперечить визнання того, що еволюція існує. 

В Різдві Ісуса Христа здійснився принцип зустрічі небесного і земного, здійснилося втілення Слова, поєднання ідеального і реального. Ісус Христос – це Боголюдина – істинний Бог та істинна людина. В "Посланні до галатів” написано, що Христос народився, коли "настала повнота часів”. Це значить, що був якийсь зеніт розвитку часу. І в цьому зеніті, у вищій точці розвитку, коли дозріла матерія – і народився Христос... Друга особа Трійці, обо Логос, який вільно погодився зійти з Небес і втілитися в цю матерію. Як співають на Різдвяній службі: "Днесь Безпочатковий починається”. Два-три слова, а скільки в них!.. Той, Хто не має початку, Хто живе у вічності, вступає у час. Безкінечність здобуває початок, а початок пронизується безкінечністю. 

В тлумаченні на притчу про заблуклу вівцю, коли Бог залишає 99 і йде рятувати одну, Григорій Ниський каже, що у Бога незліченне число вселенних і світів. А людство зашифроване в одній вівці, котра загубилась і потребує, щоб її відшукали, врятували, зцілили від хвороб. Тому й виникла потреба, щоб Пастир Небесний зійшов спасти хворе людство, відпале від Бога. Христос обирає простих і щирих і уникає пихатих і гордих. Саме тому Він народився на віддалі від офіційної релігії та офіційного священства. Він народився і народжується в глибині щирих сердець. Акцент має бути на внутрішньому більший, ніж на зовнішньому, на щирості і внутрішній свободі більший, ніж на авторитеті і зовнішній організації. Лише за такої умови ми наблизимося до істини. Інакше перед нами виникне загроза стояти не в обороні свободи особи і свободи усвідомлення істини, а в обороні інтересів корпорації, до якої ми  належимо. І це може стати перепоною між нами і Богом. 

Хочу нагадати, що пастухи символізують один із шляхів до Ісуса Христа – в простоті і щирості віри. Але існує й інший шлях, який веде до Христа – це шлях мудреців, шлях досліджень, в тому числі й наукових. Маги, волхви десь на Сході дивилася на ті ж зорі, що й пастухи, однак  вони мали альманахи і каталоги, за якими вираховували, коли ж народиться Той, Якого очікують усі народи. Вони пішли за своїм науковим розрахунком до того місця, де мав народитися Христос. Виявляється, звідусюди можна прийти до Христа. Христос один для всіх! Цікаво, що мудреці прямують до Христа не поодинці, а втрьох, як і пастухи. Це нам натяк, що шлях до Христа – не є шляхом індивідуалізму. Це шлях соборної свідомости. Справжня наука скромна і розуміє обмеженість суб’єктивного досвіду. Спільний досвід кількох учених, кількох осіб більш багатогранний і багатий. І Христос каже: "Де троє зберуться в Ім’я Моє – там Я серед вас”. 

Погляньмо, волхви принесли немовляткові Христу дари, як написано в Євангелії: "золото, ладан і смирну”. І це все символи... Але з якими дарами ми приходимо до Народженого Христа? Виявляється, ми не стільки хочемо принести щось Ісусу Христу, скільки взяти від Нього: отримати зцілення, чи багатство, чи більш високу мету свого життя... Христа ми сприймаємо як засіб щось отримати,  а не як мету. Ми ладні навіть Бога використовувати для досягнення власних цілей. А що, коли Бог не передбачав нам давати те, що ми у Нього просимо? Якщо ми думаємо, що можемо тільки брати і нічого не віддавати, то це не буде нормальний життєвий процес. Христос за нас життя віддав, а нам, зчаста, крім власної житейської скверни, нічого принести Богу. І Він каже: "А ви принесіть Мені свої гріхи, і навіть якщо вони були немов багряні, Я їх зроблю білими наче сніг”. 

Нам потрібно народитися в Христі, а Йому потрібно народитися в нас, інакше як виростуть плоди християнської любови, милосердя, осмислення всього, і в підсумку, вірної дії. Не біймось відкривати в собі нечисте, інакше як від нього зможемо очиститись. Для того, щоб в нас народився Христос, потрібно насамперед визнати доконечність свого постійного самоусвідомлення і очищення. Ми маємо навчитися порвінювати себе не з поганим сусідом, а з Ісусом Христом, пам’ятаючи, що найголовнішим завданням для людини є творення власного життя, здійснення в ньому Божественного задуму. 
Максим Сповідник, Симеон Новий Богослов пишуть, що Літургія – це космічна подія, Різдво Ісуса Христа – це Вселенська Літургія. Воно відбулося тому, що людство відпало від Бога. 

Апостол Павло пише, що там, де множиться гріх,там примножується і благодать. Парадоксально! Однак з цього випливає, що коли людина доходить до крайньої межі свого падіння, то Сам Бог  простягає їй руку допомоги. І це характерно як для окремої особи, так і для мікрокосмосу. Насправді вони взаємопов’язані. Адже людина – це також космос, мікрокосмос. А мікрокосмос і макрокосмос живуть і діють за одним законом. В другій главі "Дій апостолів” написано, що Христос напсравді недалечко від кожного з нас, "ми Ним живемо, Ним рухаємось, Ним існуємо”. Христос близько від кожного з нас як Смисл всіх подій... Коли б Він бодай на мить відняв Свої енергії, якими пронизаний і живе увесь світ, ми б розсипались на порох. За визначенням Томи Аквінського: "Бог – це форма усіх форм”. І без цієї форми не тримається жоден склад будь-якої речовини”. 

Різдво – це не два-три дні празника. Як Серафим Саровський зустрічав всіх словами "Христос Воскрес, радість моя!”, так і ми можемо говорити собі і один одному: "Христос народжується, славіте!”. Відчуйте в собі цей стан. А коли такого відуття  немає, поміркуйте. Якщо Христос ще недостатньо присутній в нашому розумі, серці, житті, то у нас поки що  є можливість все поправити і змінити.

Митрополит Віктор (Веряскін)

Джерело: газета "Наша Віра"