Вітаю Вас Гість!
Четвер, 01.10.2020, 14:09
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Рубрики

Владика Олег (Ведмеденко)
Єпископ Волинський і Галицький


Лев Регельсон
Историк Церкви, православный богослов


Протоієрей Олександр Титов
Священик Київської громади Богоявлення Господнього


Отець Віталій Ананченко
Протоієрей Кіблярської обителі


Владика Сергій (Вутянов)
Єпископ Бориспільський


Владика Константин (Миськів)
Архієпископ Львівський і Галицький.


Пошук на сайті

Посилання



Слово Митрополита

Стефан, митрополит Киевський та всій України

По гарячих слідах 3 ...

Блоги

Головна » Блоги » Владика Сергій (Вутянов)  
Про покаяння

Нещодавно мені до рук потрапила викладка міркувань одного добродія N. стосовно того, як нам підняти рівень духовності у суспільстві, якими шляхами знайти і застосувати духовний лік від численних хвороб, що заволоділи душею народу та окремих людей. Автор констатує, і тут з ним можна погодитись, що суспільство духовно хворе і потребує допомоги. Наводяться навіть статистичні данні. На його переконання «люди східних теренів України поражені духами хвороб майже 100%, а Галичина – на 97-98%».
Але що пропонує автор? Всім служителям Церкви опанувати фах екзорциста і запровадити тотальне вигнання злих духів-бісів з людей, які є одержимими і якими наповнене суспільство. Також здобути і використовувати для цієї цілі інші дари, якими наділяв Христос своїх послідовників: чудотворення, пророцтва, зцілень, вміння помножувати продукти, воскрешати з мертвих тощо. Так автор вважає, що для навернення людей до віри треба використовувати дар чудотворення, бо, мовляв, це саме робив і Христос, аби затвердити Свій авторитет, як Божого обранця. Стосовно цього вже потрібно дискутувати, адже віра з примусу є вимушеною, нещирою, не такою, якої шукає Бог. І якщо й в Євангеліях Христос вдававсь до чудес, то це не було правилом, а скоріше вимушеним винятком з правил.
З усіх міркувань автора напрошується висновок, що головна наша зброя на шляху служіння Богу і головний Його нам дарунок - це саме оці вміння і дари. На сторінках публікації годі буде шукати слово «покаяння». Його якось всіляко оминає автор і складається враження, що головний заклик, з якого починається проповідь Христа - «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф.4: 17) зостається поза увагою. Саме до покаяння як примирення з Богом закликали ветхозавітні пророки, саме до покаяння закликав Іоан Предтеча, про покаяння писали апостоли і святі отці. Воно чи ненайголовний мотив у працях і житті подвижників благочестя з давніх часів і до сьогодні. Але автор пропонує більш дієвий, на його думку, спосіб наблизитись до Бога, а саме - просити в Нього вищеперерахованих дарів і вживати їх.
Розважмо що ж насправді є пріоритетним. Покаяння – не лише одна з «складових» християнства, але його основа й начало. Де нема покаяння, духу сокрушенного і смиренного серця (Пс.50), панує горде самоствердження; і чи не буде небезпечним, якщо цими дарами заволодіє людина неготова й неочищена? Зараз - час посту й незайвим буде ще раз зосередитись на головних тезах про значення покаяння в житті християнина. Люди, не заглиблені у християнську аскетику, вважають, що покаянний склад душі має в собі щось ущербне, принизливе, ба навіть шкідливе для розвиненої людини. Що сили потрібно спрямувати на боротьбу й протистояння зовнішнім ворогам: (Церкві Московського Патріархату, Путіну, масонам, росіянам, владі, бісам…). Не береться до уваги, що головні наші вороги - всередині нас. І що мир здобувається не зовнішніми подвигами і кількістю «знятих скальпів», а кількістю поборених (приборканих) внутрішніх ворогів.
Євангеліє від Луки описує, які настанови давав народу, що приходив до нього Іоан Хреститель: «Люди питали його й говорили: «Що ж нам робити?» І сказав він у відповідь їм: «У кого дві сорочки, - нехай дасть немаючому; а хто має поживу - нехай робить так само». І приходили й митники, щоб хреститись від нього, і питали його: «Учителю, що ми маємо робити?» А він їм казав: «Не стягуйте нічого над те, що вам звелено». Питали ж його й вояки й говорили: «А що ж нам робити?» І він їм відповів: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю».(Лк.3 10-14) Йдеться про моральне виправлення, очищення життя від жорстокості, брехні, егоїзму, захланності, очищення навіть від корупції, впровадження жертовності, волонтерства, воїнської честі тощо. Словом, це був заклик до людської совісті. Совісті, як голосу Божого в серці людини, совісті, яка знає, що є добре і зле, правда й неправда, яка інтуїтивно скеровує навіть людину невіруючу.
І хоча Христос говорив ті ж слова: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне (Мф.4,17) ми відчуваєм в них щось більш значиме. Син Божий явився світові і в Його вченні, в Його образі, житті Царство Боже - це сама сутність життя, яка до цього моменту була закрита людству. Це вже щось більше за мораль і заповіді, це вже божественне бачення життя, божественний задум про людину, про її справді високе небесне покликання. І людина стає в змозі відчути, зрозуміти це покликання і жити згідно з ним. Покаяння - це у певній мірі прозріння. Заклик «покайтесь», грецькою мовою «метанойіте» - на своїй глибині може значити: спрямуйте свій внутрішній зір, свою свідомість на те, що було вам явлено, відкрито; і коли побачите - змініть все своє життя! «І учиніть гідний плід покаяння». (Лк. 3, 8 )
«Другим хрещенням» називали покаяння святі отці, «Деревом життя, що воскрешає тих, хто вмер через гріхи», «Прекрасним святом, що на ньому спів-святкує сам Господь» (Єфрем Сирин) «Якби не покаяння, давно загинув би людський рід» - повчає подвижник, «Якщо людина не принесе покаяння, не одержить милості в день Суду». Іоан Златоуст говорить: «…Не ми приносимо Богу покаяння, а Він подарував його нам». «Від істинного богопізнання походить істинне покаяння» (Свт. Тихон Задонський) «Покаяння - ні що інше, як духовне воскресіння» - повчає Свт. Димитрій Ростовський.
Таким чином, на моє глибоке переконання, головним знаряддям і шляхом наближення до Бога, як дві тисячі років тому так і тепер, є не екзорцизм та чудотворення, а правдиве та глибоке покаяння. Отож використовуймо благословенний час Посту, та й будь яку нагоду, щоб приносити «Достойні плоди покаяння».

Картинка 1


Автор – Владика Сергій (Вутянов) | Переглядів: 723 | Опубліковано: 23.04.2016  

Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Усі смайли
Код *: