Блоги

Доповідна записка Голови КДБ при РМ УРСР В. Нікітченка до ЦК КПУ про диспут «Національні традиції та духовна культура народу», проведений 20 квітня 1965 р. у Київському державному університеті імені Т. Шевченка від 23 квітня 1965 р.

Секретно                                                                                                                Экз. No1

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

По поступившим в КГБ при СМ УССР данным 20 апреля сего года в Киевском госуниверситете имени Т. Г. Шевченко намечалось продолжение начавшегося 13 апреля с. г. диспута на тему: «Национальные традиции и духовная культура народа». Вечером 20 апреля около 150 человек из числа прибывших на указанный диспут, узнав, что он перенесен на 27 апреля в связи с проведением вечера, посвященного В. И. Ленину, стихийно собирались в одной из аудиторий университета.

В течение некоторого времени присутствовавшие вели частные беседы между собой, затем нашелся один из студентов КГУ, который, назвавшись «ИКСОМ» и представившись членом научного студенческого общества КГУ, предложил присутствующим, не подменяя предстоящей 27 апреля дискуссии, обменяться мнениями «по поводу общих, всех волнующих, вопросов украинской культуры».

Первым выступил студент 2 курса электро-энергетического факультета Киевского политехнического института Негребецкий Александр Сергеевич, который, по заявлению одного из присутствовавших на этом собрании, утверждал, что в КПИ нет возможности разговаривать и преподавать на украинском языке, что за это якобы цепляют ярлык украинского националиста. В заключение Негребецкий предложил выступить с требованием перевода в течение 20-лет всех вузов Украины на украинский язык.

Выступивший затем рабочий завода «Киевприбор» Тупота Иван Федорович, 1930 года рождения, беспартийный, утверждал, что у них на заводе многие рабочие не разговаривают на украинском языке потому, что боятся попасть в разряд «второсортных», что над такими людьми издеваются. Тупота, а затем выступивший в та-ком же духе рабочий Дарницкого комбината искусственного волокна (устанавливается) призывали открыто выступать по вопросу развития украинского языка, ссылаясь на то, что свобода собраний и слова гарантированы Конституцией СССР.

Один из выступавших (в настоящее время устанавливается) утверждал, что сейчас в мире «идет борьба по двум направлениям: 1) классовому и 2) национально-освободительному. Там, где национально-освободительная борьба победила, начинается классовая. Однако есть такая страна, где классовая борьба закончилась, а национально-освободительная только начинается». Этот тезис был встречен аплодисментами.

На этом же собрании открытым голосова-нием был избран совет будущего «Дискуссионного клуба» по вопросам украинской культуры, в который вошли Негребецкий, Тупота, студент филологического факультета КГУ Холодный Николай Константинович и несколько других лиц. По заявлению председательствующего, указанный «совет» должен информировать о создании клуба Киевский обком комсомола. Председательствующий призвал присутствующих привести с собой на диспут 27 апреля как можно больше людей. В кулуарах имели место разговоры о проведении диспута «под открытым небом», если руководство КГУ по каким-либо мотивам отменит его.

Учитывая это, считали бы целесообразным указанный диспут 27 апреля не отменять. Однако, в связи с тем, что трибуна диспута может быть использована отдельными лицами для выступлений с идеологически неправильных позиций, было бы целесообразно поручить руководству и партийной организации КГУ тщательно подготовить его.

Зам. ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УССР

(підпис нерозбірливий) В. НИКИТЧЕНКО

ДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968). – Пор. 2. – Арк. 165–167. Оригінал. Машинопис на бланку. No3

Проект програми та статуту «Товариства сприяння поширенню української мови (українізація України)», вилучені за наполяганням співробітників КДБ при РМ УРСР у мешканця м. Києва Лобка В.Ф.

27 квітня 1965 року                                                                      Секретно Экз. No___

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

ИНФОРМАЦИОННОЕ СООБЩЕНИЕ

27 апреля с.г. КГБ при СМ УССР информировал ЦК КПУ о том, что инженер института «Укрниигипронефть» ЛОБКО Василий Федотович намерен распространить в гор. Киеве «Программу» и «Ус т а в » общества по проведению украинизации. В целях предотвращения возможного использования этих документов в провокационных целях, сотрудниками КГБ 27 апреля с.г. проведена беседа с ЛОБКО по месту его работы, в процессе которой он передал указанные документы нашим сотрудникам. Копии проектов «Программы» и «Ус т а в а » «Общества содействия распространению украинского языка (украинизация Украины)» прилагаются.

ПРИЛОЖЕНИЕ: на «6» листах.

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР В. НИКИТЧЕНКО

Копия                                                                                                           Проект

ПРОГРАМА

товариства сприяння поширенню української мови (українізація України)

§ 1. Мова – основа духовного життя народу, найбільше, найважливіше, найцінніше його багатство. Мова – зіниця народу, його серце, розум, думка. По її розвитку, її поширенню, її вживанню оцінюються інтелектуальні здібності народу, його культура, його гідність, як народу, його право на існування. Зникла, асимілювалася мова – зник і народ.

Ось чому тих, які цураються рідної мови, вороже ставляться до неї, насміхаються з неї, перетинають їй широкий шлях в життя – не можна вважати за людей. Вони гірше черв’яків. Бо знищуючи свою рідну мову вони тим самим живим у могилу кладуть свій народ. Ось тому всякі шовіністи на протязі століть проводили політику знищення мов інших народів, добре розуміючи те, що зі знищенням мови знищується й нарід. Усе це проводилось по різному: то під приводом «единого и неделимого отечества», то під приводом створення єдиної мови.

Методи знищення мов, асиміляція народів залишалися однаковими: заборона мови, недопущення викладання в навчальних закладах (особливо в технічних училищах, технікумах та інститутах) рідною мовою, етнографічна зміна населення земель, всіляке сприяння шлюбам, які ведуть до виродження мови, нації.

§ 2. На сьогодні проблема мови є основна проблема нашого українського народу. Питання існування мови є питання життя, чи смерті нашого народу.

Усякі намагання принизити значення мови для життя народу, розпускання дикої теорійки двомовності (з якою так носяться білодіди, намагання об’єктивними умовами обгрунтовувати відмирання нашої мови (як це роблять шенкаруки) або несерйозний підхід до цієї справи (такий, як мав місце у виступі про те, що буде писати трактат про «ой» та «ай» в українській мові, яких в інших мовах, мовляв, немає), направлені проти поширення нашої рідної мови в усі сфери життя нашого народу, й є ворожими для українців.

Тільки через суб’єктивні причини ми маємо зараз таке ненормальне становище щодо поширення й вживання нашої рідної мови.

§ 3. Усвідомлюючи величезну відповідальність перед своїм народом, керуючись і підтримуючи хартію вольності ООН про права людей, розвиток національного духовного життя на-родів, основою якого є мова, наслідуючи приклад братніх соціалістичних (республік) країн та інших країн світу, уболіваючи за життя, честь і гідність свого народу, його сучасного й майбутнього.

Товариство сприяння поширенню української мови (українізації України) ставить собі на най-ближчу мету:

§ 4. На протязі двох років перевести усі дитячі яслі, дитячі садки, школи, технічні училища, технікуми, інститути на виховання в них і викладання нашою рідною українською мовою.

§ 5. В інститутах Академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах, різних наукових станціях і лабораторіях запровадити суцільну українізацію: доповіді, семінари, збори, народи вести українською мовою; усі наукові праці, книжки, звіти і т.п. писати й видавати українською мовою. Запровадити в усіх цих установах ведення справ, ведення листування українською мовою.

§ 6. На протязі двох років перевести видання усієї технічної літератури: книжок, журналів, доповідей, записок і т.п. на українську мову. Відновити видання технічного радіожурналу та математичного журналу, які до війни видавали-ся українською мовою. Відновити видання українською мовою журналу «Прикладна механіка», який заборонений в 1965 році й переведений на видання російською мовою.

§ 7. За три роки перевести усі підприємства, установи, залізничний, річковий транспорт, автотранспорт і міський транспорт, торгову мережу, медичні заклади та інші установи й організації з російської мови спілкування на українську. Запровадити в них як правило: хто не знає, або не бажає розмовляти українською мовою, відповідати нею, той порушує правильні принципи національної політики й є ворогом укріплення дружби народів.

§ 8. Перевести демонстрацію усіх кінофильмів з російської мови на українську мову. Створити при українських кіностудіях відділи для дубляжу іноземних кінокартин, а також кінокартин братніх республік на українську мову.

§ 9. Українізувати театри. Вважати за ненормальне явище те, що на Україні в оперних театрах співають російською мовою. Більше того, доходить до курйозу, в столичному оперному театрі панує справжнісінький вінегрет, такі «артисти», як Ворвулєв, Гуляєв не бажають співати українською мовою, чим псують мистецькі цінності опер. Зачинити двері театрів для таких «артистів».

§ 10. Вважати за першочергове завдання під-готувати здібні кадри українських композиторів, які б поряд з монументальними художніми творами (опери, симфонії, кантати) прославляли наш нарід піснею, бо гарна пісня – подруга людини. Щоб вони також писали ліричні пісні для молоді. Необхідно створити естрадні колективи з репертуаром української ліричної пісні й мелодії.

§ 11. Домогтися того, щоб письменники, літератори, художники та інші митці створювали такі художні цінності, в яких би прославлялось минуле й сучасне нашого народу, щоб ці твори на-вчали любити свій нарід, його мову, його куль-туру.

Широко провадити пропаганду національної гідності нашого народу, краси нашої мови, пісні тощо. Для цього випускати газету «Національна культура українського народу».

§ 12. Широко висвітлювати в пресі досягнення українських учених. Показати великий роз-виток усіх галузей знань, як науки й техніки на Україні з давніх років до наших днів. Наголоси-ти на тому, що український нарід дав світові великих учених, що його технічна думка – передова думка світу.

§ 13. З метою підготовки свідомих національних кадрів з усіх галузів знань, вступні іспити в усі середні й вищі навчальні заклади проводити тільки українською мовою. Як виняток, проводити іспити іншими мовами тоді, коли поступаючий не є мешканцем України, та й то з умовою, що він за рік-два вивчить українську мову.

§ 14. Рішуче засудити антинародну практику посилки з України випускників вузів технікумів та технічних училищ, а на вакантні місця заводів --і підприємств присилати спеціалістів інших республік. Встановити, що кожен українець повинен нести службу у війську на Україні, запровадивши в армії українську мову. Це позбавить юнаків негативної на них дії, яка веде до псування рідної мови.

§ 15. Українізувати радіо й телебачення. Через них вести широку пропаганду краси нашої мови, наших народних традицій.

§ 16. Домогтися відновлення українських інститутів (шкіл, клубів, театрів, видання українських газет і журналів в тих районах, де проживає багато українців (Кубань, Сибір, Далекий Схід, Казахстан).

§ 17. Встановити, що не може бути керівником підприємства, установи, навчального закладу тощо людина, яка не володіє гарно українською мовою.

Усі поставлені завдання товариство проводить і виконує демократичним шляхом, опираючись на підтримку нашого народу, його активну участь - в усіх справах.

Методи праці, права й обов’язки членів товариства обумовлюються статутом товариства.

Верно:

КЛИМЕНКО

ДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968). – Пор. 2. – Арк.121. Оригінал. Машинопис на бланку. Арк. 122–126. Копія. Машинопис.

http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6889/Bazhan_Rux_za_poshy%60rennya.pdf

Картинка 1